Відповідальне батьківство

За дорученням Президента та на виконання його соціальних ініціатив,   в Україні було впроваджено 12 тисяч посад фахівців із соціальної роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Так, на даний час, майже у кожній сільській раді у Біляївському  районі, працює фахівець із соціальної роботи, який  в змозі здійснити  оцінку  потреб, надати соціальні послуги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах і вирішити свої проблеми самостійно не в змозі. Одним із напрямків діяльності фахівців із соціальної роботи є сприяння у формуванні відповідального батьківства в громаді та надання консультацій стосовно виховання дітей.

Стрімкі зміни, які відбуваються в сучасному світі, не можуть не впливати на життя пересічних жінок і чоловіків. З одного боку, вимоги часу диктують необхідність відходу від стереотипу, за яким жінка – домогосподарка та берегиня, а чоловік – здобувач та захисник, а з іншого боку – в суспільстві продовжують домінувати норми сімейних стосунків, за якими будь-які зміни вважаються порушенням традицій і навіть норм моралі. 

Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, система поглядів, ідеалів та засобів батьківського впливу на дітей. Батько в українській сім’ї був її головою, годувальником, опорою й захисником. На ньому трималося сімейне господарство, від нього залежав матеріальний статок родини. Авторитет батька в українській родині був незаперечним. І коли на мати покладалась відповідальність за догляд та виховання дітей, батько формував у молодших членів сім’ї такі якості, як відповідальність, розуміння свого обов’язку, самостійність, уміння відстоювати власну гідність. Від батька до сина передавались навички господарювання, основи сімейного ремесла. Традиційні українські чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають усталені родинні взаємини. 

В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптувати традиції сімейного життя і виховання дітей, до вимог часу. 

Якщо жінки мають краще вміння пристосовуватися і успішно освоюють нові ролі, то для багатьох чоловіків зміни усталених канонів породжують значні труднощі. Сьогодні все частіше говорять про так звану «кризу маскулінності», яка характеризується зсувом уявлень і очікувань від чоловіка у виробничих відносинах, політичній сфері, сімейних відносинах, і відображається у нових критеріях чоловічої краси, емоційної чутливості, нових видів взаємин між самими чоловіками, характері чоловічої сексуальності та ін. Що стосується виробничих відносин та політичної сфери, то можливість жінок отримати хорошу освіту дозволила їм вийти на політичну арену і ринок праці поряд із чоловіками та навіть створити певну конкуренцію. Освоєння нових ролей помітно вплинуло на психіку і поведінку представників обох статей. Якщо сучасні жінки мають розвивати в собі незалежність, рішучість, наполегливість, стійкість, ініціативність, то втрата чоловіками монополії у цих традиційних для них сферах спонукає розвивати в собі здатність до компромісу, співпраці, порозуміння, вміння ставити себе на місце іншої людини, що у багатьох чоловіків породжує певні труднощі.

ХХ сторіччя сформувало чоловічий образ, як образ непохитного, впевненого, агресивного та скупого на емоції героя, мачо, який самотужки вирішує всі, і в тому числі, емоційні проблеми. Достатньо лише пригадати вислів: «Чоловіки не плачуть. Чоловіки тільки засмучуються» та його вплив на формування емоційної сфери хлопчика. При дотриманні цієї «норми» у чоловіків часто виникають труднощі із саморозкриттям, довірою своїх почуттів іншим, співчуттям, здатністю емоційно підтримати близьких. Загальновідомим є факт, що відсутність емоцій не вирішує проблеми, а тільки трансформує її в іншу форму, що згодом виливається в алкоголізм, наркоманію, агресію, суїцид. Останнім часом лікарі все частіше говорять про алекситимію – хворобу,  що виражається у неможливості  проявляти емоції та сприймати емоції інших людей. 

Відбуваються і ускладнюються відносини між самими чоловіками. Характерна змагальність та ієрархічність стосунків між ними поступово відходить на другий план. Перевагу сьогодні здобувають не стільки фізично сильні, агресивні та безкомпромісні, скільки розумні, гнучкі та винахідливі. Окрім того, ускладнюються стосунки між батьком і дітьми: від сучасних чоловіків очікують, щоб вони проявляли ніжність, турботливість, обговорювали з дітьми проблеми, успіхи та невдачі, виявляли почуття.

Сучасні вимоги, які чоловіки висувають самі до себе, на протилежність тим, які пред’являють до них близькі та суспільство, ставлять чоловіків у ситуацію постійного суперечливого вибору, що часто призводить до неврозів і депресій. Окрім того, життя сучасного чоловіка ускладнено такими негативними реаліями, як залежність від тютюну, алкоголю, наркотиків, азартних ігор, поширення ВІЛ-інфекції, і туберкульозу, захворювань серцево-судинної системи. Саме серед чоловіків найбільше випадків насильницької поведінки, злочинності, суїцидів, що призводить до скорочення тривалості життя, від чого програють і чоловіки, і жінки, як на рівні міжособистісних відносин, так і на рівні держави та нації. Отже, підтримувані чоловіками маскулінні цінності обертаються проти них самих. 

Проявом кризи маскулінності та кризи сім’ї є «криза батьківства», що є одним із головних аспектів чоловічої ролі. 

Про значення батька у житті хлопчика вже наголошувалося. Але варто відзначити, що тато надзвичайно важливий і для дівчинки. Від батьківського ставлення до доньки залежить формування її адекватної самооцінки, самоповаги, позитивного самосприйняття, впевненості у собі та послідовності у своїх діях, оволодіння конструктивними засобами розв’язання конфліктів. Хоча часто, наслідуючи стереотип, батько відгороджується від виховання дочки, вважаючи це справою матері. 

Низка статистичних досліджень свідчить про зростання кількості дітей, які виховуються без батька; послаблення зв’язків батьків зі своїми дітьми; некомпетентність батьків; небажання, незацікавленість і нездатність здійснювати виховні функції, особливо що стосується догляду за маленькими дітьми.

Певною мірою це можна пояснити з огляду на традиційний канон батьківства, що сформувався ще в далекому минулому і закріпився у масовій свідомості: на батька покладалися дві головні функції – захист і матеріальне забезпечення, але реальної участі у вихованні дитини він практично не брав. 

Нова тенденція полягає в тому, що чоловіки турбуються про вагітну дружину, супроводжують її під час пологів, виявляють інтерес і опановують нові компетенції, «мистецтво і науку» догляду, піклування та виховання дітей, беруть соціальну відпустку по догляду за дитиною, стають справжніми батьками, а не сторонніми спостерігачами. 

Науковці стверджують, що у сучасному світі чоловіки будуть більше залученими до домашніх справ, родинних і сімейних стосунків, які ставатимуть для них все більш вагомими. Коло чоловічих інтересів у вільний від роботи час розшириться, в нього будуть включені заняття, пов’язані з творчістю.  

Ідея відповідального батьківства, тобто залучення та активна участь чоловіків у вихованні дітей, також стає дуже популярною з причини зниження ризикованої поведінки. У традиційній чоловічий ролі здатність до ризику сприймається як необхідна і схвалювана. Результати довготривалих шведських досліджень свідчать про те, що, коли тато бере безпосередню участь у житті та вихованні дитини, то краще усвідомлює відповідальність за її розвиток та благополуччя, прораховує ризики, намагається уникати небезпечних ситуацій. 

Варто зважати на той факт, що професійне зростання і досягнення є важливими як для чоловіка, так і для жінки. Тому ще однією причиною популяризації ідеї відповідального батьківства є можливість справедливого балансу і розподілу сімейної і професійної залученості дружини і чоловіка. Соціальна відпустка, за якою тато доглядає за дитиною, а мама працює, або навпаки в залежності від інтересів сім’ї і дитини – це сімейний вибір, що забезпечує збереження кваліфікації, особисте задоволення обох членів подружжя, покращення матеріального стану сім’ї та країни в цілому. 

Розуміння між батьками, підтримка, самореалізація, баланс сімейного та особистого, змістовне дозвілля, спільна участь у вихованні дітей, рівний розподіл домашньої роботи, як компоненти ідеї гендерної рівності, створюють сімейне середовище, сприятливе для розвитку дитини, дотримання її прав, формування гармонійної особистості, попереджують насильство і брутальне поводження з дітьми. Щаслива сім’я – найкращий життєвий сценарій, приклад для наслідування як дочками, так і синами.