15.01.2014

В моїй роботі – моє життя

Уже сімнадцять років кожного дня Боярська О.О. з села Великий Дальник переймається проблемами дванадцяти односельців, допомагає та підтримує їх. При цьому жінка стверджує: «Усі, за ким я доглядаю, уже давно стали мені рідними, тому, в моїй роботі – моє життя».

Разом з Ольгою Олексіївною я вирішила відвідати одну з її підопічних – Шелковенко Ольгу Федосіївну.

Заходимо на подвір’я до бабусі. Та виходить з будинку, вдивляється – хто ж це прийшов? Коли впізнає свою помічницю, на обличчі з’являється посмішка, а в очах – радість. Старенька ділиться з гостями буденними проблемами… Запитую – ви задоволені роботою своєї помічниці? Без роздумів Ольга Федосіївна відповідає:

– Звичайно! Вона мені дуже допомагає. Коли я захворіла, усе по господарству і дому робила та й морально підтримує мене. Прийде зранку, мовить добре слово – і весь день радісно.

З усіма Ольга Олексіївна знаходить спільну мову, не пам’ятає за час своєї роботи жодного конфлікту, це підтверджують ті, з ким вона працює (і підопічні, і колеги). Ось що значить, уміти знаходити підхід до людей! Та й робота у жінки далеко не легка – щодня вислухати, допомогти, за потреби доглянути, купити необхідні ліки та продукти, приготувати обід, встигнути з одного краю села в інший.

Відмічу, що народилася і виросла  О.О. Боярська в місті Одеса. Цікавим є те, що, зазвичай, люди прагнуть виїхати жити до великого міста, а з Ольгою Олексіївною зовсім навпаки. Після одруження вона без роздумів переїхала жити з чоловіком до В.Дальника і не пожалкувала про своє рішення. Спочатку працювала швачкою в ательє (закінчила Одеське швейне училище №3 за спеціальністю – закрійник), а після його закриття – стала соціальним робітником. Має двох синів: старший вчиться у Харківському університеті внутрішніх справ, менший закінчує одинадцятий клас. На зайнятість дружини та мами родина не скаржиться, навпаки, підтримують та пишаються нею.

– Були випадки, коли чоловік допомагав мені. Наприклад, тої зими сильно засніжило, і я не могла самостійно рознести усім людям пайки, то він  розвіз харчі автомобілем, – ділиться Ольга Олексіївна. – Та й колектив соцпрацівниць зібрався дружній. Нас лише троє, а село велике. Якщо хтось захворіє, чи за якихось інших обставин не зможе працювати, ми один одного підміняємо.

Прощаюся з жінками та прямую додому. В думках лише одне – наскільки ж великим повинно бути серце, щоб містити стільки доброти!

Ольга НАЗАРЕНКО.